"Je suis Nadiуa Savchenko" i чому не поважаю Порошенка та його поплічників

На світлині: Надія Савченко у камері СІЗО

Не сумніваюсь, що четверте березня 2016 року ввійде в новітню історію України. Українська льотчиця, Героїня України Надія Савченко, яка утримується у російській в'язниці, висунула одному з найнебезпечніших диктаторів світу, президенту Російської Федерації Володимиру Путіну ультиматум: "мертва, чи жива, але я буду повернена в Україну, я ставлю свої умови!". Після цього Надія Савченко оголосила сухе голодування - іншими словами - прирекла себе на мучиницьку смерть. Такого "зухвалого" виклику від молодої українки президент суперпотужної держави світу, Володимир Путін не чекав. Такого не очікував ніхто. Світ завмер, а оговтавшись, в повен голос звернувся до Путіна з вимогою негайно звільнити незаконно ув'язнену українську льотчицю.

Четвертий день не вщухають мітинги й маніфестації по усій земній кулі з вимогами негайно звільнити Надію Савченко. Сьогодні українські активісти на чолі з народними депутатами Верховної Ради передали в російське посольство у Києві офіційну петицію з вимогою негайно звільнити ув'язнену Надію. І тут мене пробило: чому колону маніфестантів до посольства Росії в Києві не очолив сам президент країни, Героєм якої є Надія Савченко? Чому цього не зробив міністр закордонних справ України Павло Клімкін? "Не царська це справа", - скажете ви? Даремно. А пригадайте-но напад терористів 7-го січня 2015 року на редакцію сатиричного журналу в Парижі “Charlie Hebdo”. Наступного дня на вулиці міст світу вийшли сотні тисяч демонстрантів з табличками “Je suis Charlie”. А ще через день до столиці Франції прибули політичні лідери ледве не всіх країн світу, які на чолі з президентом Франції, Франсуа Олландом взявшись по під руки, в знак єдності й солідарності пройшли колоною вулицями Парижу. В той день у столиці Франції ніде було яблуку впасти від кількості тих, хто прийшов засудити терористів і вшанувати пам'ять загиблих карикатуристів із журналу “Charlie Hebdo”.

Чи могли б щось подібне організувати президент України Петро Порошенко та міністр закордонних справ України Павло Клімкін? Могли б, головне бажання і політична воля. А уявляєте, якби колона маніфестантів на чолі з десятками лідерів країн ЄС, США, Канади... і відомих політичних та громадських діячів світу підійшли б до російського посольства у Києві з вимогою “Free Savchenko!”? Від вигуку “Савченко волю!” похитнулися б не лише стіни російського посольства у Києві, але й мури Кремля захиталися б і вкрилися тріщинами.

А що ми маємо? Куценьке повідомлення від Петра Порошенка у його Фейсбуці: " Щойно Генконсул України в Ростові-на-Дону Віталій Москаленко, який за моїм дорученням відвідав Надію Савченко, доповів про зустріч. Настрій у Надії по-справжньому бойовий. Ми продовжуємо боротьбу за її звільнення. "За моїм дорученням відвідав...". Не соромно?

А завтра Петро Олексійович на два дні вирушає до Туреччини. І дарма, що завтра в суді російського Донецька вирішуватиметься життя, чи сметь Героїні України Надії Савченко. Чи розуміє пан президент, що в такі дні йому потрібно бути з народом? Мабуть, що ні. А може все банально простіше? Просто, чхав він на український народ.

Тому не питайте мене, чому я не поважаю Петра Порошенка та його зграю.

Ростислав Демчук,

Голова громадської організації "Платформа ЄС - Україна".